«Прочитайте знову тую славу.
Та читайте од слова до слова,
Не минайте ані титли, ніже тії коми,
Все розберіть… та спитайте тойді себе:
Що ми?... Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті???.......................
Т.Г. ШЕВЧЕНКО
За діда-прадіда ми – козаки!
І якби там, воно, не йшлося,
Хоч ми в степу – ще слабаки,
Тарасове покликання збулося!
Вернулась Гетьманська Держава
На Переяславські поля,
І знов повстала наша слава,
Супроти слави москаля.
Знов повернувся до буття народів
Славетний Київський тризуб.
Знов ми сказали, собі: «Годі!
Невже ж ми всохли, наче в полі дуб?
Невже ж по наших знівечених схронах
Ще не остався наш, праруський дух?
Невже ж в оживших православних дзвонах
Не відродився гайдамацький рух???
Невже ж поновлені загони
Гвардійців та не вбитих козаків
Не виграють останні гони
На наших вічних ворогів???»
Я вірю, я всім серцем вірю,
Що наша слава нас знайде.
Що прийде час, Бог всім обміряє,
Хто в бій за Україну не піде.
Хто відвернеться від тії присяги,
Що добровільно нам давав.
Хто цілував священні стяги,
А сам за зраду міркував.
Він не діждеться від нас шани.
Хай, с Богом, на Московщину іде.
Хай похороне свої плани,
Що Київ, знов, в імперію ввійде.
Ні! Не ввійде, бо біль Голодомору.
Як сіль роз’ятрює серця тих,
Що померли…, а душі «комору»
Передали живим, із «царства мертвеця».
Бо ми – віддушина в Європі
Від Чингізханів, Тамерланів та царів,
Бо не забути тих щасливих років,
Коли вогонь Хмельниччині горів!
Коли нас ошукали й одурили,
А батька Хмеля зо світу звели,
Коли більшовики Державу, знов, згубили,
А весь Нарід до суми довели…
Тепер питаємо: «Чому не знають мови
Ні наші депутати, ні діти, ні батьки??
Чому не скинули «проімперські окови»?
Чому с поляками торгують залюбки???
?????????????????????????????????????
Бо позабули про мільйонні жертви
Північних русів та київських полян,
Що не дали, в віках, померти
Дніпровському гнізду слов’ян.
Бо не вернути генофонду,
Що в тридцять третьому поліг, 1
Що тілом вкрив прориви фронту, 2
Не осквернивши свій поріг…
Так хто ж ми? І чиї сини?
Ким і за що закуті????????????
Чому так серце палахтить, коли
Звучать пісні, в віках не позабуті?
Коли так буйно розцвітає
Калина на зеленім лузі,
І соловейко, в квітні, прилітає,
Щоб, знов, потьохкати своїй подрузі?
За діда-прадіда ми – козаки!
І якби там, воно, не йшлося,
Хоч ми в степу – ще слабаки,
Тарасове покликання збулося!
1. "Що в тридцять третьму поліг" - Голодомор 1933 року.
2. "Що тілом вкрив прориви фронту" - на теренах України , у другій світовій війні. за оцінками істориків полягло біля 10 міліонів військових і цивільного населення.
В.Слобожанський, 14.05-09.07.1993, м. Київ
* * *
Ну що, зросійщена Вкраїна,
Чи не втомилась ще волати?
Що нас чекає, лиш, Руїна,
Якщо москаля не захочемо, ми знати?
Якщо ми виженем з господи
Свої зросійщена війська,
А флот, як откупну свободи,
Не продамо, щоб ожила індустрія міська?
Щоб на Донбасі та Кривому Розі,
Росії, знов, варили «чавуна»,
А чорноземи наші, вже були в невзмозі,
Давати дітям сливу, вишню, кавуна?!
Щоб мелітопольські черешні,
Як і раніше, перли б до Москви.
А гречкосії, мов раби, сердешні,
Мали б нукліди, як приправу до халви.
Щоб позабулося навіки,
Що Довгорукий Київ, нам спалив,
А Сагайдачний та його онуки,
Москву від «сраму» зборонив.
І що ж, яка за це нам шана?
Німкеня, навіч, зруйнувала, Січ.
Купила й звоювала Хана,
Та й Посполиту захопила Річ.
Заборонила вибори старшини,
А Кошового відіслала в Соловки.
С тих пір, суцвіттями калини,
Живуть, між нами, козаки.
Бо їх вона не поховала,
Мов звірів, кинула в ярок.
Причастя божого не дала,
На вольності накинула шнурок.
Чим ви пишаєтесь, сусіди?
Що німці, знов, вас учать жить?
Що ви, мов біблійські іуди,
Все батьківське їм віддали за мить.
Напризволяще кинули могили
Людей, що вас від смерті зберегли.
Військових злиднями зробили,
З Європи, мов вовки, втекли.
Які ви, в біса, наші браття???
Ви – й не сусіди, ви – кати!!!
Хай там, в віках, горять багаття,
А що ж ви зараз робите, « брати»?
Зробили з нафти товсту палю,
Мов гонорові, сіли на коня,
І Україну, мов татари Галю,
Женете в прірву с окриком: «Гиля!»
Та ми – не ті вже бідолашні гуси,
Що вам довірились колись!!!
Ми – внуки тих же легендарних русів,
Що в бій, за волю, піднялись!!!
Тому нас, краще, не чіпайте,
Живіть і хай вам помагає Бог.
Та краще за свою домівку дбайте,
Від неї, скоро залишиться поріг…
А ти, нещасна Україна!
Не перестала б, вже волати,
Що нас чекає, лиш, Руїна,
Якщо москаля не захочемо ми знати.
|
Віктор Слобожанський |
|
|
14.10.1993, м. Київ |
Дата добавления: 01/01/0001 |
«… Земля, де тепер живуть люде, що говорять так, як писано цю книжку,
колись звалась Русь, а потім Україна, або Мала Русь, бо Великою Руссю
звуть тепер Московщину.
Земля наша велика. Вона простяглася від Карпатських гір у Цісарщині
за Почаєвом аж до Дону, від Пінських лісових доліт, що по річці Прип’яті, аж
до Чорного моря. Це все краї не дуже холодні, багаті і лісом, і пасовищами,
і чорноземними полями, є тут чоловікові чим поживитися, є що іншим народам
проміняти або продати, та тільки, щоб можна було на якій-небудь землі людям
добре жити, треба, щоб ніхто чужий не грабував їх і не перешкоджав їхній праці…»
Михайло Драгоманов, «Про українських козаків, татар та турків».
Земля, де я родився, вчився, жив,
Навчи мене складати, внукам, повість,
Як ворог нас, підступно, всіх «сповив»,
Та не згубив ні розум, ні словянську совість.
Земля, де я оставив український слід,
В своїх віршах, сповитих по-російські,
Вкажи, де жив мій прадід, його дід,
До того, як він став слобідським.
Вкажи, де українські прадіди мої,
Рубали ляхів із Гетьманом,*
Доки союзники – татари, наче вороги,
В полон не взяли їх обманом????????
???????????????????????????????????
Скажи, чому наш батько Хмель,*
Що, перш за все, любив свободу,
«Дружить» пішов до москалів,
Мов втопленик в останню воду?
Як Перший з Другою, навік,*
Нам зруйнували Запорожжя.
І поробили з нас рабів, калік,
В тенетах рабства і безбожжя.
Один лиш Калниш – Кошовий,*
Мов айсберг в Соловецькім морі,
Перехитрив сатрапів і царів,
Нам передавши естафету волі*
Але ще й зараз, коли ми
Відвоювали незалежність,
Ми – не свободні, ми – раби.
Святим русинам – протилежність.
І, хоть кипить русинська кров
В Верховній Раді, на Майданах:
«Ганьба! Ганьба! І знов, і знов –
Не слабнуть пути на кайданах.
Бо розучили нас робить,
Ми, наче почманіли, й годі:
Лиш торгувати та дурить
З антихристом та дияволом у згоді.
Даруйте, люди! Матінку свою,
Нашу рідненьку Україну,
Неначе квіточку в гаю,
Любили предки у тяжку годину.
А ми що ж робим? Подались,
Мов жебраки по закордонню,
А села, що цвіли колись,
Віддали чорному воронню.
Позабирались в городах,
Мов кури, на бетонні башти.
Ні з Богом, ні з батьками не в ладах,
А в думках: все ще на селянській вахті.
Бо всі ми вийшли із землі,
І всі, в свій час, підемо у землю,
Щоб прорости на зораній ріллі,
Новим, туго налитим зерням.
Щоб не кінчався наш козацький рід,
Щоб наші люди, на русинських землях,
Знов об’єднались, як один нарід,
В одне-єдине нездоланне «плем’я».
І доки є оте зерно
В наших понівечених схронах,
Руси святої Золоте Руно,
Не пропаде на українських скронях.
Земля, де я родився, вчився, жив,
Навчи мене складати, внукам, повість,
Як ворог нас, підступно, всіх «сповив»,
Та не згубив ні розум, ні словянську совість.
*рубали ляхів під Гетьманом, батько Хмель – легендарний фундатор козацької держави Богдан-Зіновій Хмельницький
*Як Перший з Другою навік – Петро І та Катерина ІІ - імператори Росії.
*Калниш - Кошовий – Петро Калнишевський, останній кошовий Війська Запорожського; після розгрому Січі військами Катерини ІІ, був ув’язнений в Соловецькому монастирі, в Білому морі; прожив 112 років, переживши трьох російських імператорів; був похований на території Соловецького монастиря, могила не збереглася, але, дух його, досі живе на теренах неньки України.
|
Віктор Слобожанський |
|
|
30.08.1992, м. Київ |
Дата добавления: 01/01/0001 |
1. В своїй хаті своя правда,і сила і воля.
2. Нема на світі України, немає другого Дніпра.
3. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...
4.
Молітесь правді на землі. 15. На те й лихо,
Нехай живе, не виганяй. 16. За святую правду-волю
Та не з москалями. 17. А щоб збудить
І свого не цурайтесь. Громадою обух сталить.
То й мудрость би була своя. І вражою злою кров’ю
Того Бог карає. 19. І забудеться срамотняя
Варшавське сміття – ваші пани І оживе добра слава,
Ясновельможнії гетьмани. Слава України.
До самого краю: Вам Бог помогає!
Гірше ляха свої діти За вас правда, за вас слава
Її розпинають. І воля святая.
|
Віктор Слобожанський |
|
|
Дата добавления: 01/01/0001 |
